8:00 - 20:00
Невиражені емоції та стрес «осідають» у нашому тілі у вигляді напруження й м’язових затискачів. Ми вже говорили про те, що емоції накопичуються в певних частинах тіла. А сьогодні керівниця Української спільноти професійних тілесно-орієнтованих терапевтів Ірина Кобихно розповість, як навчитися працювати зі своїми емоціями.
Ірино, як конкретні емоції проявляються в тілі і що з цим робити?
Страх «живе» в очах, які розширюються (пам’ятаєте, «від страху очі великі»?), у діафрагмі, адже ми стримуємо дихання, а також у колінах (як кажуть, «тремтять піджилки»). Тому страх рекомендується продрижати, витрусити з себе. Якщо людині страшно, у неї блокуються литкові м’язи, настає заціпеніння — страх викликає відчуття, що неможливо піти чи втекти. Ця емоція також пов’язана з холодом. У таких випадках можна просто прикласти теплу руку до напружених м’язів — так ми даємо тілу сигнал, що ми поруч, заспокоюємо його, розслабляємо.
Гнів і роздратування — це напружена щелепа, примружені очі, стиснуті кулаки. Гнів також може відчуватися в кистях, грудній клітці, у тазу, який відповідає за силу. Ми ніби себе стримуємо, стискаємо. Через це складно бути в гармонійних стосунках: частина тіла не дозволяє проявляти розуміння. Працювати з гнівом найкраще через активні дії — наприклад, порвати папір, щось покидати.
Щодо смутку, то ця емоція задіює очі (невиплакані сльози), губи, грудну клітку (вважається, що плач, який звільняє, йде саме з грудної клітки). Треба поплакати, знайти можливість довіритися комусь, щоб виговоритися, виразити свої емоції. Смутку потрібен час, прості слова «усміхнись» чи «все добре» не допоможуть. Важливо, щоб поруч була людина, яка не лікуватиме й не рятуватиме, а просто буде поряд, готова щось для вас зробити чи запропонувати.
Почуття провини ми найчастіше стримуємо в плечах. Важливо проговорити для себе: що я зробив(ла), а чого — ні. За зроблене можна вибачитися, а те, що не зроблене, варто записати й подумати, що ще можна зробити, щоб виправити ситуацію. Іноді достатньо просто приходити вчасно чи виконувати свої зобов’язання. Почуття провини важливо опрацьовувати, адже через нього люди часто не досягають успіху, карають себе хворобами. Тут треба знайти момент, з якого воно почалося, у чому може допомогти спеціаліст.
Вважається, що провина й сором — більш соціальні почуття, які нам нав’язують у процесі виховання. Важливо їх розмежовувати. Почуття провини — це про те, що я зробив помилку, а сором — це внутрішнє відчуття, що я сам є помилкою. Це емоція, з якою зазвичай працюють останньою. Важливо, щоб людина могла щиро визнавати свої недоліки, знати свої переваги, довіряти й розуміти, що оточення приймає її з усіма плюсами й мінусами.
Образа «оселяється» в горлі, щелепі, може стримуватися діафрагмою як певне роздратування, невдоволення. Почуття образи — це завжди про непроговореність: це коли я щось очікував, а сталося інакше, ніж у моїй уяві. Важливо проговорити, що я хотів у цій ситуації, як її виправити й що саме мені потрібно. Якщо записати те, що викликає образу, у будь-якій формі, це допоможе їй вийти. Також добре поділитися своїми почуттями з людиною, якій довіряєте. При цьому потрібно зміцнити тіло, передусім працювати зі стопами. Наприклад, пройтися з повільними перекатами стопи, посилювати себе відчуттям хребта, підняти голову, розправити плечі — тоді приходить усвідомлення: я можу впоратися, можу сказати, що мені справді потрібно.
А що відбувається, коли людина переживає позитивні емоції? Чи можна переключитися на них?
Вважається, що радість виникає, коли ми йдемо за своїми потребами й бажаннями, які для нас важливі, спілкуємося з людьми, з якими хочемо, у нас усе виходить. У тілі радість — це розслаблення, тепло, розправлена грудна клітка, усмішка, сяючі відкриті очі. Хочеться стрибати, співати, іноді навіть кричати від радості.
Є ще захоплення — коли ми широко розкриваємо очі, біжимо вприплиг, тут задіяні ноги. Якщо спочатку походити рівно на стопах, а потім уприплиг чи на носочках — це вмикає стан грайливості, може допомогти переключитися на позитив.
Також не варто забувати про задоволення — як тілесне (масаж, плавання), так і емоційне (малювання, спілкування з цікавою людиною, улюблена справа).
Як навчитися працювати зі своїми емоціями? Як їх правильно виражати?
Як практику своїм клієнтам я іноді рекомендую вести щоденник. У ньому варто записати дату, певну ситуацію, яка сталася між вами та іншою людиною, і як ви на неї відреагували. Потім прописати, як інакше ви могли би себе повести чи відреагувати. Наприклад, ви розсердилися й ударили кулаком по столу. Що можна було зробити ще: розслабити кисті, через які проявляється злість, зробити крок назад, щоб вийти з ситуації тощо.
Здорове вираження емоцій вважається таким, коли воно доречне ситуації. Якщо я усвідомлюю, що злюсь, але недоречно зараз кидати ручку в начальника, то я дихаю, розслабляю тіло. Але щоб емоція не накопичувалася в тілі, згодом, у відповідніших умовах, її краще виразити — покидати щось у стіну, потупати ногами, побити подушку.
Також у роботі з емоціями важливо, щоб поруч була людина, яка вас підтримає, захистить, допоможе — наприклад, якщо ви боїтеся певної ситуації, з якою не могли раніше впоратися. Такою підтримуючою особистістю для своїх клієнтів є я.
Інтерв’ю для «Преображаріуму».
Провела: Марія Беляєва
