Осінь. Сумують за теплом хмари. Кольоровим килимом вкривається земля. Зігріває теплий чай, обійми близьких, фізичні вправи, рух.
Природа допомагає адаптуватися до осінньої погоди яскравими барвами. Від чого залежить адаптація людини до змін? Від фізичного стану, людей, які поруч, від характеру, емоційного стану.
Напередодні осені я провела опитування: на чому ви зосереджуєте увагу, коли відбуваються зміни? З трьох варіантів: думки, емоційний стан чи тіло? 70 % відповідей було про думки.
Для того, щоб урівноважити розподіл уваги, я пропоную в осінні похмурі дні спрямувати увагу на тіло та наповнювати себе приємними емоціями.
Науково доведено: ті, хто приділяють увагу тілу, легко адаптуються до змін. То чому ж тоді не всі це роблять? Причин може бути багато. Одна з них, на мою думку, у тому, що рідко хто з батьків радіє, коли дитина каже, що її улюблений предмет – фізкультура. Якщо ж математика – тоді молодець і «Ура!». У дорослому житті культури тіла стає менше.
Щоб тілу легше було перебудуватися, його потрібно підготувати. Природно восени тіло стискається від холоду. Усвідомлення того, що відбувається з тілом, – один із головних допоміжних факторів адаптації. Простий вправний прийом із тілесно-орієнтованої психотерапії посилить усвідомлення і контакт із тілом.
Сканування тіла – називання відчуттів по всьому тілу: наприклад, у правій стопі є відчуття тепла, ліва – більш прохолодна, плечі розслаблені чи напружені. Для поліпшення усвідомлення відчуттів у тілі можна зробити просту вправу – напружити почергово праву ногу – ліву ногу, праву руку – ліву руку, плечі, потім усе тіло. Після напруження кожної частини – повільне розслаблення.
Коли зростає усвідомленість у тілі, тілесні бажання й потреби задовольняються – тіло з вдячністю відповідає бадьорістю та активністю.
Також для профілактики осінньої хандри допомагають розминання своїх стоп, повільні присідання – вони посилюють контакт із землею. Жорсткості як природної реакції тіла на фізичний та емоційний холод стає менше, тіло розслабляється. Ці вправи посилюють заземлення, а разом із ним з’являється відчуття безпеки й довіра до себе, інших і природи.
Термін «заземлення» увів А. Лоуен. Для пояснення він наводить приклад з електрикою: якщо електричне коло не заземлене, існує ризик, що занадто сильний заряд перевантажить його й виведе з ладу. Завдяки заземленню людина легше справляється зі стресом змін, зокрема зі зміною погоди, і може втриматися на ногах у різних ситуаціях.
Однією з основних вправ на заземлення, яку описує А. Лоуен, є повільна хода:
-
«Під час ходьби постарайтеся свідомо відчути, як ваші стопи торкаються землі з кожним кроком. Для цього ходіть дуже повільно, дозволяючи вазі тіла переноситися почергово на кожну стопу. Розслабте плечі й стежте, щоб не затримувати дихання і не блокувати колінні суглоби.
Відчуваєте ви зниження центру ваги свого тіла? Кращий контакт із землею? Безпеку та розслабленість? Така манера ходьби спочатку може здатися дивною. Ходіть повільно, щоб розвинути чутливість у ногах і стопах. Коли ви краще відчуєте землю, зможете змінювати ритм кроків залежно від настрою.
Чи відчуваєте ви після цієї вправи кращий контакт зі своїм тілом? Рідше занурюєтеся у думки під час ходьби? Відчуваєте більше розслаблення й свободи?»
Коли дощить на вулиці й у душі – наповнюймо емоційну сферу тим, що приносить радість і задоволення. Зміцнюймо наш емоційний імунітет заняттями для душі – тим, від чого «горять» очі й світяться серця.
Згадайте улюблене заняття – в’язання, танці, підійде і спів у душі. Озирніться довкола – можливо, сумує недошита картина чи чистий аркуш і фарби пильно дивляться на вас. А може, килимок кличе у зал, а зручні кросівки чи мокасини втомилися підморгувати, але вірять і чекають, що їх візьмуть у танець чи на тайцзі.
У допомогу адаптації – спостереження за природою:
-
Дерева відпускають листя без смутку, адже знають – прийде час, і вони знову зазеленіють. Згадати, що я можу, що я вмію. Наприклад, пригадати літній похід у гори, коли вже, здавалося, сил не було, а потім упорався. Або знову стати на ролики чи ковзани й відчути тілом: «а таки можу ж!» Зміцнюємо позитивне мислення й віру, що тепло обов’язково повернеться.
-
Спостерігати за яскравими барвами природи й прикрасити себе, наприклад, шарфом. Біля робочого столу розмістити яскраву картинку, фото з відпочинку чи намалювати щось кольорове. Насичуємо емоційну складову.
-
Дерево сильне, коли міцний і гнучкий стовбур. У тілі людини стовбур – це хребет. Для його зміцнення підходять вправи:
-
«Скручування». Стати прямо, ноги на ширині плечей, руки розслаблені й опущені вздовж тіла. Повертаємо корпус вправо і вліво, намагаючись заглянути собі за спину. Руки не напружувати, вони вільно слідують за рухами корпуса.
-
«Журавель п’є воду». Стати прямо, ноги на ширині плечей, стопи паралельні, тіло рівне, коліна трохи зігнуті. Нахилитися вперед, підборіддя тягнути вперед. Потім притиснути підборіддя до грудей і витягнути його вгору по грудях. Має вийти «хвиля» по тілу знизу вгору.
-
«Черепаха вилазить з-під панцира». Стати прямо, ноги на ширині плечей, стопи паралельні, тіло рівне, коліна трохи зігнуті. Уявити, як черепаха вилазить з-під панцира. Рух схожий на те, коли ми пролазимо у горловину светра: плечі опущені, підборіддя тягнеться вперед і вгору. Має вийти «хвиля» по тілу знизу вгору.
-
Тепла всередині й зовні! Уважності та бережності до свого тіла! Усвідомленості, стійкості й гнучкості бажаю Вам!
(с) Ірина Кобихно
Стаття написана для онлайн-журналу «Хороший психолог»
